###Андрій БОГДАНОВ: «Друга ліга - це, як армія» ###

Люди, які здійснюють сміливі, нешаблонні вчинки, зумовлюють підвищену увагу. Андрій Богданов, вихованець школи київського «Динамо», свого часу, після закінчення ДЮСШ, відмовився підписати контракт із грандом українського футболу, вирішивши спробувати щастя у стані столичного «Арсеналу». Кар'єра цього молодого гравця різко пішла вгору з появою біля керма київського клубу В'ячеслава Грозного. Втім, після його відставки Богданов не втратив місця в основі й продовжує грати, закриваючи позицію опорного півоборонця. З цією новою людиною у прем'єр-лізі ми й познайомимо вас у нашій традиційній рубриці.

- Андрію, останній матч у рамках ДЮФЛ за київське «Динамо» ви зіграли проти «Арсеналу», а нині виступаєте в цій команді в прем'єр-лізі. Як ви опинилися у таборі «гармашів»?
—Після випуску з динамівської школи я півроку грав у другій лізі за «Динамо-3», доки закінчився дитячий контракт. Відразу ж мені надійшла пропозиція з «Арсеналу» виступати за їхній дубль із подальшою перспективою. Я з радістю погодився.

—А чому не захотіли підписувати новий контракт із «Динамо»?
—Причин було кілька, але найголовніша — я хотів змінити оточення, спробувати себе в новій команді, де в мене, безумовно, було більше шансів потрапити до прем'єр-ліги.

—Можливо, було побоювання, що динамівські наставники, за своєю давньою традицією, почнуть роздавати вас по орендах?
—Ні, таких побоювань не було. Хороший футболіст зможе проявити себе скрізь.

—До речі, з цього приводу. Свій «динамівський період» ви закінчували в другій лізі. Чи той це турнір, де можна прогресувати, розвиватися?
—Кожен гравець має пройти всі сходинки футболу. А друга ліга — це, як армія.

—Багато хто нарікає на те, що там превалює боротьба, а ось техніки та тактики замало...
—Звісно, в цьому щось є, але хіба можна обійтися без боротьби лише однією «голою» технікою? Хоча, припускаю, що деяким гравцям така школа виживання і непотрібна. Але, як на мене, — це хороший досвід.

—У «Арсеналі» ви грали переважно за дублерів. Можете порівняти другу лігу з турніром молодіжних команд?
—Порівнювати тут трішки некоректно, бо команди, що грають у другій лізі, мають певні турнірні завдання, тоді як колективи дублерів повинні готувати футболістів для основи.

—А як у цьому сенсі складалися справи у вас? Заваров спілкувався з дублерами?
—Так, мене він навіть залучав до тренувань з першою командою.

—Улітку минулого року ви поїхали в оренду до ПФК «Олександрія». Мабуть, не дуже хотілося їхати зі столиці до райцентру?
—Якраз навпаки! Я вже відчував, що рівень другої ліги переріс, а перша ліга, — те, що треба. Тому дуже зрадів такій можливості. Тим більше, що мені пощастило з командою. У Олександрії прекрасний колектив і чудовий президент, який створив усі умови для досягнення результату.

—А місто вам сподобалося?
—Відверто кажучи, я не дуже переймався принадами міста. Для мене було головне — грати й розвиватися, аби, повернувшись до «Арсеналу», претендувати на місце в основі.

—І як вам рівень першої ліги?
—Достатньо високий. Та ви й самі могли бачити, як у нинішньому розіграші Кубка України команди з першої ліги майже на рівних грали проти представників прем'єр-ліги.

—Відразу зрозуміли, що гратимете в основі?
—Розумієте, мене брали як гравця 1990 року народження, а, за правилами, в команді першої ліги один молодий гравець повинен грати обов'язково. Саме тому тренерський штаб олександрійців підшуковував такого гравця, щоб грав у основному складі. Обрали мене.

—Гол у ворота чернігівської «Десни» був першим у вашій кар'єрі?
—На професійному рівні — так.

—А пам'ятаєте, як забили?
—Звісно. Пішла передача у штрафний майданчик, захисники вибили м'яч за його межі. До воріт було метрів шістнадцять. М'яч добре ліг на ногу, і я вдарив.

—Після гри якось відзначали перший професійний гол?
—На жаль, ми тоді програли, тому хлопці лише привітали, й усе.

—Перебуваючи в складі «Олександрії», ви встигли зіграти один матч у чемпіонаті Кіровоградської області. Чому раптом?
—Тоді команду очолив Сергій Іванович Ковалець, який змінив на посаді головного тренера Юрія Григоровича Коваля, він захотів переглянути мене. Довелося зіграти за команду «Аметист» у першості області. Але після цього поєдинку перевірки закінчилися, і Ковалець взяв мене на гру. Ми тоді їхали до Севастополя.

—Узимку ви спокійно готувалися до другого кола під керівництвом уже нового тренера Володимира Шарана, аж тут надійшла звістка про звільнення Олександра Заварова. Несподіванка для вас?
—У принципі так, але моя оренда в «Олександрії» тривала до літа 2010 року, і я не дуже звертав увагу на те, що відбувається у Києві.

—Тим несподіванішим став дзвінок, який повернув вас до «Арсеналу». Хто телефонував?
- Спортивний директор клубу Віктор Іщенко. До речі, коли я дізнався, що тренером став В'ячеслав Грозний, у мене навіть і думок не було, що можуть повернути до Києва.

—Дуже зраділи?
—Ні, адже в Олександрії я грав у основі, а в «Арсеналі» до цього — в дублі. Тому були певні побоювання, що знову опинюся там, де й раніше. Але, потренувавшись лише два тижні під керівництвом Грозного, я зрозумів, що потрібен цьому тренеру. Він викликав мене до себе й сказав: «Ти повинен залишитися в «Арсеналі». Я розраховую на тебе».

—А як би ви охарактеризували Грозного?
—Він дуже вміло працює з молоддю, довіряє їй, знає, як підготувати гравця до важливого матчу. До того ж, з його уроків тактики, яких було дуже багато, я почерпнув для себе купу корисної інформації.

—Коли ви дізналися, що вийдете в основному складі?
—У день гри проти «Оболоні». Мене викликав В'ячеслав Вікторович і повідомив, що я зіграю в основі. Порадив нічого не вигадувати, а просто грати так, як умію.

—Що, на вашу думку, сталося у поєдинку проти «Таврії»?
—Ви знаєте, дуже важко пояснити. Буває, коли команда постійно атакує, а м'яч у ворота не йде. Тут сталося навпаки — всі удари, яких завдавали кримчани по наших воротах, завершувалися потраплянням м'яча в сітку.

—Довелося чути версії: мовляв, деякі гравці «сплавляли» тренера...
—Це все чутки. Такого бути не могло.

—А що В'ячеслав Вікторович сказав у роздягальні після гри?
—Нічого особливого.

—Ви не очікували, що він подасть у відставку?
—Ні.

—Бачу тема для вас не дуже приємна. Тоді перейдемо до іншої. Нещодавно Павло Яковенко зібрав нове скликання молодіжної збірної України. Чому вас там не було?
—Повідомлю вам нову інформацію. Буквально щойно (розмова відбувалася у понеділок — Прим, авт.) Павло Олександрович оголосив ще один збір. Я вже у списку.

— Вітаю! Тоді наостанок таке запитання. Ви граєте на позиції опорного півоборонця. Хто для вас ідеал опорника в Україні та в Європі?
— Щодо України оригінальним не буду. Найбільше мені подобається Анатолій Тимощук. А ось серед європейських «хвилерізів» до вподоби гра Френка Лемпарда.

Олександр ОЗІРНИЙ, газета «Український футбол»