###Клубы, исчезнувшие с футбольной карты Украины ###
Питання, яких іще клубів може недорахуватися вітчизняний футбол, нині цікавить і сумлінних, і ледацюг
Ми спробували піти за філософським постулатом «Усе, що буде, вже колись було», тож згрупували раніше зниклі з обрію команди. Звісно, їх назбирається більше за 13. Просто це число — символічне
Група 1. ЦСКА (Київ), «Нива» (Вінниця), «Торпедо» (Запоріжжя). Девіз: галузеві амбіції проти прадавніх традицій
Не певен, що геть усі прихильники ЦСКА знають, що цьому спадкоємцю київського СКА належать аж п'ять титулів чемпіонів України. Не варто іронізувати, панове, адже будь-яку версію першості УРСР перевернути на свою користь було складно в усі часи. Відомий і кубковий характер сучасного ЦСКА, який двічі бився на НСК «Олімпійський» у фіналах, поступившись одного разу землякам-динамівцям (1:2), а іншим разом — «Шахтареві» (в овертаймі). Четвертий показник чемпіонату-1996 також не дрібничка!
...-Якби командувачі та їхні бойові заступники в орденоносному військовому окрузі — Георгій Гречко, Василь Чуйков, Іван Якубовський, Пет­-ро Кошовий, Іван Герасимов, Матвій Вайнруб, Борис Громов — отримали донесення, що їхня улюблена команда колись зникне, образно кажучи, з екранів радару, то віддали би такого інформатора під трибунал. Але передача повноважень муніципальному «Арсеналу» наприкінці 2001 року — то не єдина причина зняття армійців із пробігу. Адже ЦСКА-2, позбувшись індексу, продовжив виступи в «молодших» розрядах, аж по сезон-2009/10. Тут іще «хохма» в тім, що Міністерство оборони включило в програму конверсії всі «ігрові» команди свого відомства. Так, на стику 1990-х і «нульових» футбольний варіант ЦСК ЗСУ мав формальний стосунок із вояками. Наскільки мені відомо, такі президенти, як Михайло Гріншпон чи Олександр Данильчук, люди абсолютно цивільні. Але мова про те, що міністерському управлінню фізпідготовки рентабельніше утримувати окремих борців (фехтувальників, п'ятиборців, легкоатлетів, гімнастів, веслувальників — потрібне підкреслити), ніж гандбольні чи баскетбольні колективи при всіх їхніх численних регаліях.
Економічні негаразди звели нанівець і ФК «Вінниця», попередники якого — «Локомотив» та «Нива» — вважалися надійними китами нашого футболу. Сталося це трохи більше півроку тому, тож тепер цьому колективу перепадає доля учасника чемпіонату області, й навіть там перед веде не він, а гайсинський «Сокіл». Вінничани кружляють на одних орбітах із ямпільським «Тірасом», «Патріотом» із Тульчина тощо. Дотепники згадують, що в середині попереднього десятиліття повпредом регіону в українській тусовці, замість корінного клубу, побувала «Бершадь». Й хіба сьогодні принципово, хто з рятівників, на кшталт OLKAR чи «Прем'єр-фінанс», свого часу не розрахував потенціал чи не домовився з мерією? Сумна правда тільки в тому, що фіналіст КУ-1996 вибув із усіх професійних ліг.
І зовсім не існує торпедівського екіпажу в Запоріжжі, навіть спеціалізовану школу передали освітянам. Але ж це — нонсенс, якщо пригадати не таку вже й давню ситуацію, коли автозаводці посідали місце в еліті ЧУ на три сходинки вище за «Металург». Це майже те, якби на берегах Неви умовний «Петротрест» випередив «Зеніт». Різні часи переживав АвтоЗАЗ (або в народі — «Комунар»), але занепад футбольного цеху трапився тоді, коли в ньому розчарувалися південнокорейські інвестори. Куди подівся їхній заключний транш «на футбол» — сказати не візьметься ніхто.
Група 2. «Прикарпаття» (Івано-Франківськ), «Полісся» (Житомир), «Верес» (Рівне). Девіз: регіони вже не просять вогню
Рівненці, які не справляли враження суперзлидарів, розгубили позиції досить дивно: 29 квітня 2011 року припинили виступи з банальним вердиктом «важке фінансове становище». А колись тамтешній «Авангард», особливо — за тренерства Віктора Матвієнка й Володимира Трошкіна, сягав бронзової сходинки в другій лізі СРСР. Не забуваймо суверенної пори подвигів, насамперед кубковий прорив крізь саме київське «Динамо» (0:0 у Рівному та 1:1 на виїзді). Однак півфінал-1993/94 стався не всупереч, а завдяки ситуації.
Ще довше відсутня професіональна команда в Житомирі — вважайте, з 2005-го. Найпопулярніша версія: вона, крім Заї Авдиша, нікому не була потрібною. Робилися певні спроби, зокрема за губернаторства Юрія Павленка, екс-міністра молоді та спорту. Та ба...-
Тепер про прикарпатців. Знаєте, тамтешні аксакали любили казати, мовляв, у старому Станіславі грали в європейський футбол. Що ж, і радянської пори, з-поміж трьох фігурантів цього розділу, лише місцевий «Спартак» досяг першої ліги. Дуже добре пам'ятаю, як у стикових матчах за путівку чотири десятиліття тому франківці здолали ризьку «Даугаву» — 0:1 і 3:1. У цьому ешелоні трималися до 1981-го, та й суверенну першість зустріли пристойно. На жаль, у вихорах ринку керманичі області й міста поступово відій­-шли вбік. Частково виручив альянс із калуським «Лукором» завдяки подвижництву Едуарда Дегтерьова. Зрештою позначилася якась дивна сусідська штовханина з бурштинським «Енергетиком». Прислів'я про Болівара набуло конкретного звучання — він не виніс обох.
Група 3. «Електрометалург-НЗФ» (Нікополь), «Хімік» (Сєверодонецьк), «Океан» (Керч). Девіз: ширше районного масштабу, та не вище власної голови
А знаєте, «хіміки» свою марку зберегли, прос­-то тихесенько грають у чемпіонаті Донбасу, що є спільним турніром для їхньої Луганщини та близької Донеччини. Інша справа, що з таким родоводом (союзні перегони 1960–1973 і 1991 р.- наша перша ліга до 1998 включно) можна зазіхати на постійну прописку в серйозному футболі. Однак знамените ПО «Азот», яке, на секундочку, володіло льодовим палацом і найпершими в республіці критими тенісними кортами, також не уникло проблем. Варто зрозуміти керманичів — перестрибнути «Зорю» все одно наївно, принаймні за рангом. Хоча, як ми переконалися, нащадки Куксова, Журавльова, Ткаченка, Заварова, Юрана теж одного непрекрасного дня засіли на мілині.
Керченська історія формально досягла того ж берега: «Океан» обмежується клубною першістю АР Крим. Якщо вірити джерелам у спортивних колах автономії, кожна домашня гра дається зусиллями волі. Начебто й на рідний стадіон батьки міста не дуже «пущають». Мабуть, підзабули 13-річний союзній стаж у зоні другої ліги (четвертий результат-1988). І те, що, вибуваючи до аматорів посеред 1997-го під штандартом «Портовика», недотягли дюжину до сторіччя міського футболу. Цікавинка з архіву: з 1910 по 1913 рік кольори Керчі захищав майбутній Герой Соціалістичної Праці, академік-фізик Сергій Векшинський.
Хрещеним батьком ренесансу нікопольського футболу справедливо вважається перший секретар райкому КПУ (мова про 1970-ті роки) Володимир Остапченко. Його проект міжколгоспного СК «Колос» запозичили на рівні тодішньої Центральної ради сільських ДСТ усі радянські аграрії. Районна команда прогриміла «бронзою» першої ліги-1982 та чвертьфіналом Кубка СРСР. А ось у липні 2005-го Бюро ПФЛ виключало вже «металургів», які неспроможні були виконати вимоги ЧУ. Мабуть, селянська прив'язка таки вигідніша, що доводить, між іншим, і чемпіонство «Колоса» (48 очок у 18 турах!) у нинішній першості Дніпропетровщини, де СК «Електрометалург» дав місту тільки дев'ятий щабель.
Група 4. ФК «Львів», «Темп» (Шепетівка), «Єдність» (Плиски), «Фенікс-Іллічівець» (Калініне). Девіз: нова меценатська ера позбулася милосердя
Одразу винесу за дужки повпредів Борзнянського району Чернігівщини. Про їхні плани зайти на повторний виток крізь добровільний карантин у аматорському футболі кількаразово розповідалося в «УФ» і по гарячих слідах торішньої зупинки, й пізніше.
«Львів» на долю сільського пасерба скаржитися не повинен, навіть із колишньою припискою до Добромиля. Не хочу порівнювати стан справ «до, під час та після Юрія Кіндзерського», тим паче, чоловік він вельми приязний. Наші читачі знайомі з ретроспективою подій, тож не здивувалися, коли торішнього літа директор «городян» Ростислав Заремба повідомив, що, вибувши з першого ешелону, вони відмовляються й від другого.
Щодо кримчан, то, крім претензійної назви, що перегукувалася з вивіскою маріупольського вищолігового клубу, інших спокус у масштабах України ця команда навряд чи й викликала. Ну хіба що логічне запитання — навіщо півострову стільки «багнетів»? Мабуть, задум клубного президента Андрія Рюмшина був і позитивним, але підґрунтя не витримало надбудови. Певний час вигадали за рахунок ін'єкції препарату «Гермес» — так звалася команда вільних агентів Івана Марущака. Спроба ж прямої заміни «феніксів» посеред сезону, як відомо, схвалення ПФЛ не отримала, попри гучні заяви засновників «Жемчужини». Тепер і самі ялтинці опинилися в полоні боргів.
«Темп» я свідомо залишив на десерт. Адже будь-яка спортивна команда, яка скуштувала місця в середині провідного дивізіону (шепетівці, занесені до реєстру тільки 1990 року, стали дев'ятими в нашій «вишці»-1993/94), має право на свою дещицю слави. Дітище Джумбера Нішніанідзе перебувало в солідних тренерських руках — Іштван Секеч, Леонід Ткаченко. На братів Капанадзе з'їжджалися подивитися вболівальники хтозна-звідки.
Але ж це не нафтоносна Перська затока — заздрість опонентів упереміш із байдужістю тамтешньої влади залишили грузинсько-українського мецената сам на сам із податківцями різного ґатунку. Далі пішли непопулярні процедури — злиття з хмельницьким «Адвісом», чейндж 1996 року з «Ратушею» (Кам'янець-Подільський). І — беззастережна капітуляція.
Мимоволі згадав репліку персонажа телефільму «Дорогий Едісон». Про те, що начальнику лабораторії потрібні щонайменше два роки — один на засвоєння, інший — на розвал роботи. Прикро, що одні створювали й зміцнювали футбольні осередки впродовж десятиліть, а інші так чи інакше розтринькали. Або їм доброзичливці підмогли.
www.ukrfootball.in.ua